Линути до землі теплої, рідної як перші обійми матері, з запахом, що на все життя залишається з нами. Відчуття приналежності. Роду. Проростати з-під землі — це пізнати себе самого. Грунт, як основа, від якої можна відштовхнутися зробити подальші кроки до себе,
щоб не забути.. від походження до сьомого покоління роду. Твоя пам`ять коріння - це самозбереження та відповідь на запитання: Ким ми є? Чому народилися саме тут? Саме зараз, тепер?
З кожним поколінням дерево зміцнюється, зростає. Кремезний стовбур його проходить крізь час. Гнучкі гілки нащадків тягнуться вгору до майбутнього, лишаючи пращурів десь у корінні. Розпускається листя, розквітають квіти - діти. Природа рідної землі як ми - красива мінлива самобутня меланхолія. Ностальгія, коли ми далеко від неї проростаємо між небом та землею. Ми знаходимо один одного за поглядом де б ми не були. Блукаємо серед натовпу, щоб знайти своїх для розмов без слів.
Ми не просто числа. Один впаде - другий іскриться.
curator | creator Victoria Nooga
photography Lena Shunkina
clothes UBERLOVE
accessories Helena Romanova
make | hair Anna Kovtun
